Професія фотографа – це перспективна професія. У неї багато особливостей. Одна з найголовніших – можливість повністю змінити вид діяльності, кардинально нічого не змінюючи.
Простіше кажучи, не випускаючи з рук фотокамеру. Особливості зйомки дикої природи дуже відмінні від зйомки фоторепортажу, наприклад, або портрета. Дивно, чому багато фотографів не користуються цим. Відомий американський фотограф Джек Дикинга не вписується в ці загальноприйняті рамки.
Фотографією Дикинга захопився ще будучи школярем, дивлячись на захоплення брата. І вже в 15 років Джек стає переможцем фотоконкурсу журналу «Look». Цей журнал дуже популярний в США. Перемога в конкурсі окрилила юного фотографа, підвищила його самооцінку. І, в якійсь мірі, вплинула на його майбутнє.
На початку 60-х років минулого століття, невдовзі після того, як закінчив школу, Джек став працювати журналістом у журналах «Чикаго Трибюн» («Chicago Tribune») і «Чикаго Сан-Таймс» («Chicago Sun-Times»). У США це був бурхливий час. Маніфестації, мітинги, марші протесту. І все це потрапляло у поле зору молодого енергійного фотокора.
У 1970 році Дикинга створює серію фоторепортажів з шкіл для розумововідсталих дітей в штаті Іллінойс. На зйомку у нього пішло всього три дні, але вони залишилися в його пам'яті надовго. Навіть багато років потому Дикинга згадував, що ніколи у своєму житті не відчував нічого подібного. Майже дві години він не міг змусити себе почати зйомку. «Мене переповнював жах» - казав фотограф.
За цю серію репортажів тоді ще молодий фотожурналіст отримав Пулітцерівську премію – одну з найпрестижніших нагород США в галузі літератури, журналістики, музики і театру. Але набагато важливіше стало інша подія: уряд штату Іллінойс вдвічі збільшив фінансування установ для розумововідсталих дітей. Адже до появи репортажів Диккинга планувалося вчинити як раз навпаки – зменшити грошові вливання в ці школи. Саме в цьому – змінювати світ – за словами Джека і полягає місія журналіста. Пулітцерівська премія – це означає визнання у всьому світі таланту її володаря. Що ще вище може бажати молодий творча людина? Це і запрошення в різні видання, і матеріальний достаток... Звичайно ж, у героя нашої розповіді вистачило б сил, наполегливості, таланту для досягнення більш високих нагород і цілей. Він легко б зміг увійти в число кращих фотожурналістів світу, стати володарем ще безлічі нагород у цій сфері. Але – все пішло зовсім за іншим сценарієм.
У 1971 році під час зйомки одного зі своїх репортажів Дикинга познайомився з людиною, який хотів підкорити одну з вершин Аппалачів. Але, на жаль, це сходження не вдалося. А от сам факт спілкування з ним зробив у житті Джека корінний переворот. Він згадував потім, що побачений в горах світанок повністю змінив його ставлення до світу. А незабаром після цього Диккингу стали цікавити проблеми навколишнього середовища. Як раз в цей період він дізнався про відомого фотографа, який знімає пейзажі, Філіппе Хайде (Philip Hyde).
В наступному році Джек Дикинга переїжджає в невелике містечко Тусон в штаті Арізона і влаштовується там на роботу фоторедактором в газету «Арізона Дейлі Стар» («Arizona Daily Star»). Пропрацювавши на цьому місці близько п'яти років, Диккинга приймає рішення стати вільним художником. І ось вже більш ніж тридцять років захопився зйомкою природи Мексики і південно-заходу США. Знімати свої пейзажі він починав старою камерою на 35 мм плівку, але незабаром головний редактор журналу «Арізона Хайвэйз» («Arizona Highways») порекомендував йому освоїти широкий формат фотоплівки.
Вже на початку вісімдесятих Дикинга став одним з найвідоміших фотопейзажистов США, а в дев'яності його знімки дикої природи принесли автору міжнародне визнання. Дикинга став брати участь у міжнародних фотовиставках, його знімки стали друкувати багато відомі газети та журнали США і Європи. Разом з письменником Чарльзом Боуденом (Charles Bowden) Дикинга видає кілька добре ілюстрованих книг про дику природу, про її неповторну красу, про те, що все це крихке велич потрібно захищати від нинішньої цивілізації.
Старання подвижника не стали марними, вони принесли хороший підсумок. Влітку 1996 року уряд Мексики оголосив територію Сьєрра-Аламос національним парком і біосферним заповідником. Саме про це місце і була в 1993 році видана кнгига «The Secret Forest». А у вересні 1999 року президент Клінтон підписав указ про охорону каньйонів, які були описані в книзі «Stone Canyons of the Colorado Plateau» в 1996 році.
Фотографії первозданної природи, створені Дикингой, сприяють зміні світу. Історія тридцятирічної давності, коли після його фоторепортажів покращився стан справ з спецшколами, повторюється. Джек Дикинга вірить в це. Фотограф вважає, що коли після своєї смерті він постане перед Творцем, на питання: «Що ти зробив у цьому світі?», він відповість: «допоміг створити Національний парк». І ця відповідь буде вважати гідним.
